Проекти

АНОТАЦІЯ

Коли народжується дитина з функціональними обмеженнями, це означає не менше і не більше, ніж те, що вона буде не взмозі розвинути всі функції, необхідні для нормального життя, чи, можливо, функціональність цієї дитини не буде розвинена так само, як функціональність її однолітків. Дитина попри все залищається дитиною: з потребою в любові, увазі та вихованні згідно до своєї унікальної вдачі, і до неї необхідно ставитися, в першу чергу, як до дитини.

Абілітація - багатостороннє лікування, що одночасно звертає увагу на різноманітні аспекти задля надання дитині можливості вести життя, якомога більш наближене до нормального. Нормальне, тобто, означає життя, яке б мала дитина за відсутності свого функціонального обмеження. У загальній захворюваності переважають недуги органів дихання, травлення, нервової системи і травми. Більше стало ендокринних, гематологічних, онкологічних захворювань. Почастішали нервово - психічні розлади, унаслідок чого у дітей відбувається зниження соціальної і психічної адаптації.
Крім того, суб'єктом медико - психолого - педагогічної реабілітації в дошкільному навчальному закладі виступають діти з функціонально неспроможних сімей, діти, що зазнали насильства в сім'ї та поза нею (фізичного, емоційного тощо), діти, що мають розлади нервової сфери, діти з неврозами, із тимчасовою затримкою психічного розвитку.

Ключовим принципом системи навчання таких дітей стає принцип створення умов для якомога меншої соціальної деривації, тобто розміщення дитини з обмеженими можливостями в найменш специфічному, замкненому, обмеженому середовищі.
За нормального психічного розвитку природна допитливість дитини є тією спонукою, на основі якої формуються навчально - пізнавальні мотиви, що визначають розумовий розвиток дитини у дошкільному періоді її життя.

У дитини з обмеженими можливостями ця тенденція деформується. У таких дітей знижується сила і стійкість почуття допитливості. Спонукальна функція до набуття дитиною соціального досвіду значно зменшується. Унаслідок цього її розвиток, на відміну від звичайної дитини, визначають окремі компоненти самосвідомості. Передусім це суб'єктивне, найчастіше гіпертрофоване ставлення до соціальних наслідків своїх особистісних проблем. У такої дитини знижені відповідні позитивні психологічні передумови до соціокультурного розвитку.

Своєрідність дитини з обмеженими можливостями полягає і в тому, що руйнується наступність у формуванні і розвитку мотиваційних чинників до систематичного навчання. Його із самого початку доводиться будувати на тих спонуках, які є результатом процесу самооцінювання.
Позитивна роль обмеження в цьому процесі зводиться до того, що воно створює більше прецедентів для спрямування думки дитини стосовно своєї психічної організації, ніж за умов звичайного розвитку. Це в кінцевому результаті може позитивно позначитися на формуванні в неї нових мотиваційних орієнтирів щодо власної освіти й особистісного розвитку. Це є справжньою життєтворчістю дитини з обмеженими можливостями, перебудовою своєї особистості.

Дитина з обмеженими можливостями повинна досягти соціальних стандартів, адекватних нормальній дитині. За такого підходу у дошкільника із розумовими та сенсорними вадами значно підвищуватиметься соціальна позиція й рівень самооцінки.
Психологічна орієнтація такої дитини на свою винятковість формує й нове ставлення дорослих до неї. Невпевнені в собі діти використовують єдину вигідну для них стратегію представлення себе іншим - «людина, що потребує постійної опіки». Дитина з обмеженими можливостями часто зловживає своєю інтелектуальною чи сенсорною вадою (тим самими свідомо чи півсвідомо посилюючи її) та провокує дорослого на відповідне ставлення до неї. Така поведінкова стратегія сприяє досягненню нею певних цілей у міжособистісних взаєминах. Але при цьому в дитині формується головна психічна настанова на досягнення бажаних цілей маніпулятивним чином, що може сприяти становленню патологічної особистості.

Психологічна позиція винятковості, своєрідності призводить до того, що ставлення до такої дитини соціального оточення визначається суспільно встановленим виміром.
Інтелектуально сильніша дитина набуває можливості виявити свою соціальну активність стосовно менш здібної. Остання, у свою чергу, черпає у спілкуванні з більш активною дитиною те, що їй ще недоступне, але до чого вона прагне. Цінною є така організаційна форма навчання, як спільні колективи аномальних і нормальних дітей, підбір груп і пропорції інтелектуальних рівнів у них, що сприятиме інтенсифікації компенсаторних процесів.
Освітньою стратегією щодо дошкільника з обмеженими можливостями має бути орієнтація на якомога менше зниження його соціальної позиції. За відсутністю чи недостатньої ефективності роботи в цьому напрямі в аномальних дітей формується підозріливість, недовіра стосовно оточуючих. Дитина може компенсувати власні психологічні труднощі відповідними агресивними діями стосовно соціального середовища, у якому вона перебуває. Тому дитина повинна усвідомити тимчасовий характер своєї низької соціальної позиції, зрозуміти, що лише від її психічних зусиль залежатиме її подальше зростання.

Особистісним становленням таких дітей повинні постійно керувати дорослі. У такої дитини слід сформувати уявлення, що її життя - це безперервний процес розв'язання соціальних задач різної складності, які підпорядковані єдиній меті - її особистісній реалізації. Вплив педагога, психолога має спрямуватися на нагромадження такою дитиною внутрішнього, психічного потенціалу для несуперечливого повернення її в зону соціально - культурної дії - розумової, трудової, комунікативної та моральної.
Методично компенсаторний розвиток забезпечується тим, що педагог, психолог постійно будують свою діяльність, орієнтуючись лише на навчально - виховні досягнення аномальної дитини. Її первинне обмеження і викликані ним соціальні та психологічні ускладнення при цьому не рекламуються, «викреслюються» із самосвідомості такого дошкільника. Остання обставина має важливе значення для досягнення освітніх цілей. Шлях дитини до них буде не таким важким за умови, якщо «тінь минулого» постійно не тиснутиме на неї, тобто коли наявна вада не нагадуватиме про себе у внутрішньому і зовнішньому плані.

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРОЕКТУ

Мета підпроекту:

  • А Надання усім вихованцям ДНЗ можливості повноцінного соціального життя, активного включення в життєдіяльність колективу однолітків, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів соціуму.
  • А Поліпшення стану дитини до рівня, що дасть їй можливість піти до школи - загальноосвітньої чи допоміжної

Завдання підпроекту:

  • Б Відповідно до потреб кожної дитини та її сім'ї створити абілітаційну команду;
  • Б Організувати виховний процес, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей;
  • Б Розробити картку індивідуального абілітаційного плану;
  • Б Розробити систему надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами;
  • Б Створити позитивний клімат у дошкільному середовищі та поза його межами;
  • Б Формування освітньо - розвивального середовища для дітей с особливими освітніми потребами шляхом забезпечення медико - психологічного супроводу;
  • Б Надання підтримки та залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі у навчально - реабілітаційному (абілітаційному) процесі з метою підвищення його ефективності, створення батьківської асоціації.

Педагогічна цінність:

Дати можливість дітям з різними фізичними та інтелектуальними вадами перебороти труднощі в розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково інтегруватись у життя суспільства, допомогти дитині у її боротьбі з цими обмеженнями, допомогти до¬сягнути усіх її надій та мрій, стати повноцінною особистістю, відчути власну гідність та отримати необхідний життєвий досвід. Нав¬чити дитину досягати важливих функціональних цілей альтернативними шляхами, якщо звичні шляхи блоковано, та адаптувати навколишнє сере¬довище задля компенсації відсутніх функцій.

Пріоритетом абілітаційного процесу є підготовка дитини до активної участі у суспіль¬ному житті: сімейному, шкільному та робочому. Шлях дитини до них буде не таким важким за умови, якщо «тінь минулого» постійно не тиснутиме на неї, тобто коли наявна вада не нагадуватиме про себе у внутрішньому і зовнішньому плані.

Абілітаціна команда

Команда фахівців формуеться вщповщно до потреб кожної дитини та її сім`ї. Зазвичай існує базовий склад абілітаційної команди, який на певних етапах лікування доповнюється додатковими фахівцями більш вузького профілю. Фахівці працюють, спираючись на науковий та практичний досвід своїх професій, при цьому важливо додати, що вони працюють як команда.
До складу абілітаційної команди входять нижчезазначені фахівці, але в різному поеднанні, залежно від сутності основних проблем у кожному окремому випадку, а також від етапів розвитку дитини.

Дитячий невролог Діагностика, інформація, медичне лікування, координація
Лікар з лікувальної фізкультури Обстеження, цінювання та розвиток моторних функцій
Окупаціональний терапевт. Трудотерапевт Обстеження, оцінювання та лікування тонкої моторики, підбір і використання допоміжних засобів, навчання щоденної діяльності

Соціальний працівник Сімейна робота, кризове втручання, координація соціальних послуг дитини та сім'ї
Педагог (корекційний педагог) Дошкільне навчання, навчання виконанню щоденної діяльності, консультативні послуги закладам загальної дошкільної освіти

Логопед Діагностика та лікування у випадках розладів мови та мовлення, навчання комунікації, консультування з питань годування
Психолог Психоневрологічне оцінювання, відслідковування етапів психологічного розвитку, психологічне консультування, кризове втручання
Медична сестра Фахівець з догляду, харчування, захворювання сечових шляхів тощо
Дитячий фізіотерапевт Адаптація, пристосування технічних засобів допомоги
Дитяча абілітація вимагає добре збалансованої комбінації медичних, педагогічних, психологічних та соціальних зусиль. Це чотири найважливіші важелі в дитячш абілітації. 3 природних причин склад фахівців відрізняється, зважаючи на особливості кожноі окремоі дитини, й вік та етап розвитку.
0 - 2 роки 3 - 6 років

Переважають медичні проблеми. Це час проведення обстежень, діагностики та надання медичної інформації. Повинні бути виявлені складні багатофункціональні обмеження. Разом з тим, існують психологічні потреби, такі як лікування криз та соціальні потреби, наприклад підтримка батьків та надання їм різноманітних соціальних послуг. Педагогічне навчання повинно розпочинатися якомога раніше. Воно включає моторні, когнітивні та лінгвістичні аспекти. Чотири важелі є однаково важливими. Поширені такі медичні втручання: ортопедичні операції у випадках ДЦП, фізіотерапевтичне лікування, тренування мови та мовлення, випробовування допоміжних технічних засобів. Розпочинається педагогічне дошкільне навчання. Більшість діей з функціональними обмеженями інтегрують в звичайні дошкільні заклади - часто за підтримки асистента або консультанта з абілітаційної команди. Потрібен психолог для проведення психоневрологічних тестів з метою визначення ресурсів дитини перед вступом у школу.

Абілітаційний план

Після першого контакту з дитиною та батьками фахівці формують свою думку про природу проблем та подальші дії. Потім вони знову зустрічаються з батьками. Цього разу фахівці хочуть перевірити, наскільки точно збігається діагноз з вічуттями батьків стосовно дитини та пропонують лікування, попередньо розпитавши батьків про їхні потреби. Оскільки дитяча абілітація є багатогранним підходом, діагноз та запропоноване лікування містять ряд аспектів, таких як медичний, психологічиий, педагогічний та соціальний. Це зустріч з планування, в яких беруть участь батьки і дитина.
Один член команди обираєься в якості контактної особи з сім'єю,і ця контактна особа складае план з різних компонентів заздалегщь погодженого лікування. Документ називаеться "абілітаційний план" та має вигляд контракту, що регулюе на певний час стосунки між командою та батьками/дитиною. Абілітаціний план супроводжує дитину впродовж років 1 постійно переглядаеєься, відповідно до регулярних оцінювань результатів лікування.
Дитяча абілітація також накладає зобов'язання на батьків та людей зі звичайного оточення дитини, наприклад, педагогічний колективив дошкільних та шкільних закладів освіти. Окрім цього, абілітаціний план може передбачати також відповідальність з боку інших важливих осіб, відповідальних за ресурси, які необхідні даній дитині.

Абілітаційний план має дві функції. Одна з яких - гарантія безперервності лікування та догляду. Інша - надання батькам та дитині можливості впливати на абілітаційний процес.
Структура абілітаційного плану повинна бути легкою для сприйняття, оскільки, крім фахівц1в, залучаються й інші люди.

У плані мають бути представленими наступні пункти:

  • Дата первинного планування та дата наступної зустрічі для контролю та повторного планування.
  • ПІБ дитини.
  • Присутні при зустрічі та в якій якості.
  • Контактна особа.
  • Діагноз.
  • Лікування та інші заходи, що проводяться зараз.
  • Висновок за результатами повторної контрольної зустрічі: "Чи відбулися ті зміни, яких ми очікували?"
  • Опис потреб та проблем: "Яка зараз ситуація?"
  • Пояснения існуючих проблем: "У чому причина?"
  • Встановлення наступної мети: "Як ми хочемо, щоб це було у майбутньому?"
  • Заплановане лікування та послуги: "Яким чином мають бути задоволені наші потреби/бажання?"

Абілітація зосереджуе свою увагу на функціональних цілях. Тобто, який вид діяльності має засвоїти саме ця дитина, а також яке лікування та навчання потрібно їй надати, щоб вона могла це робити.
Розробка індивідуального навчального плану.
Індивідуальний навчальний план - це один із найважливіших інструментів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Індивідуальний навчальний план - це формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об'єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожної дитини з особливими освітніми потребами.

Компоненти індивідуального навчального плану:

  • інформація про дитину загального характеру;
  • поточний рівень знань, умінь дитини;
  • цілі і завдання;
  • спеціальні та додаткові послуги;
  • адаптації/модифікації;
  • термін дії;
  • інформація про прогрес дитини.

Відповідальні за розробку індивідуального навчального плану:

  • педагоги, які працюють з дитиною;
  • фахівці, які будуть залучені до навчального - виховного процесу;
  • батьки дитини;
  • керівники закладу освіти.

Пристосування освітнього середовища до дітей, охоплених інклюзивною освітою:

  • створення розвивальних осередків;
  • використання інноваційних методик та технологій;
  • застосування нетрадиційних форм та методів оздоровлення;
  • сприяння соціально - емоційному розвитку;
  • сприяння розвитку когнітивних умінь.

Вагомою складовою медичного супроводу є фізична реабілітація - система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на етапах реабілітації (абілітації), що забезпечують функціональне відновлення дитини, виявляють і розвивають резервні та компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення тощо.

Отже, медичний супровід - система заходів профілактичного характеру, спрямованих на забезпечення та відновлення реабілітаційного потенціалу дітей з особливими освітніми потребами з метою повернення їх до активної життєвої позиції та інтеграції в суспільство адекватно їх здібностям та фізичним можливостям.

Медичний супровід передбачає:

  • проведення медичного огляду та тестування дитини на основі об'єктивного обстеження, оцінки його загального стану та функціональних можливостей, готовності до зміни режиму навантажень;
  • визначення фізичної, соматофізіологічної, сенсорної та психічної спроможності дитини за даними результатів обстеження лікарями ДНЗ;
  • розробку рекомендацій відповідно до розподілу фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, що відповідають фізичним, соматичним та психічним можливостям дитини та сприяють утворенню позитивного адекватного ставлення до навколишнього середовища;
  • визначення адекватності та послідовності заходів профілактичного характеру;
  • здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом дітей;
  • організацію та контроль виконання в дошкільному навчальному закладі санітарно - гігієнічних, протиепідемічних та профілактичних заходів, здійснення санітарно - просвітницької роботи.